Square Enix робить усе, щоби легендарну Лару Крофт не забували. Якщо не у ігровому світі, то принаймні на великих екранах. Можна було би одразу згадати про «прокляття ігрових екранізацій», але цей вислів уже остогид. Новий фільм «Розкрадачка гробниць: Лара Крофт», звісно, має найбільше спільного з грою 2013-го року, проте непогано проявляє себе, як окрема стрічка. Мова йде про суттєві відмінності від ігрових реалій. І саме тому вам варто знати, що перед переглядом оновленої Лари Крофт потрібно налаштовувати себе на історію, яку ви, ймовірно, й не очікували побачити.

Почнемо зі спільних з ігровим перезапуском деталей, бо оригінальну серію ігор взагалі недоцільно згадувати. То що ж Warner Brothers не посоромилася перенести до фільму? Перш за все, екшн-сцени. Їх можна впізнати з першого погляду, але разом з цим з’являється одна із проблем. Для людини, яка пройшла Tomb Raider 2013-го року хоча би раз, усі ці епізоди задаватимуться бюджетними версіями катсцен з гри. Стрибок через поламаний катер перетворюється на простий стрибок у воду, а фінальна екшн-сцена — на незграбний двобій. Та навіть попри це назвати такі епізоди в фільмі нудними неможливо. Вони справді гірші за аналогічні сцени з гри, проте все одно утримують потрібний рівень напруги та захвату, щоб називати новий фільм про розкрадачку гробниць блокбастером.

Всі ж пам’ятають як у грі з Лари намагалися зробити мученицю? Її били, проштрикували тощо. Коротше кажучи, це є і у фільмі. Не проходить і десяти хвилин, щоби з головною героїнею чогось не трапилося. Починаючи з вступної сцени на рингу і завершуючи тим самим фінальним двобоєм. От чого немає, то це звірів. Захисники тварин можуть радіти, бо в «Розкрадачці гробниць» помирають лише люди і човни, хоча смертей не так уже й багато. За сюжетом Лара тільки починає свій шлях, тому й до пістолетів справа доходить лише в кінці фільму — для певної ідентичності з ігровим персонажем героїні доводиться використовувати лише лук і «богоподібний» стелс.

Щодо кінцівки, то тут також є важливе питання. Будь-яка Лара Крофт, говоримо ми про стару чи нову ігрову серії, або навіть дилогію фільмів з Анджеліною Джолі, зіштовхувалася з чимось надприродним. Саме тому її пригоди завжди були схожі на пригоди Індіани Джонса у спідниці. У фільмі «Розкрадачка гробниць: Лара Крофт» нічого такого навіть близько немає. Батько героїні увесь час торочить за кадром (і не тільки) про надприродні можливості мертвої японської правительки, але в кінці ніякого чортовиння не відбувається. Глядачам все логічно пояснюється. Втім, за основу взятий той же ж міф з гри. Ви пам’ятаєте, що в кінці забавки відбувалося? Отож-бо.

Чому фінал фільму суттєво відрізняється від ігрового? У стрічці просто немає того набору персонажів, який був у грі. Ларі Крофт допомагає лише Лу Рен. І якщо ви пам’ятаєте, хто супроводжував героїню у забавці, та яку роль вони там відігравали, то без них, звісно, сценарій фільму треба було кардинально змінювати. Так і сталося. З одного боку це плюс, який дозволяє побачити іншу розв’язку, а з іншого — добряче спрощення розвитку подій.

Щодо персонажів, то з ними також не все так просто. Безліч людей були скептично налаштовані до Алісії Вікандер у ролі Лари Крофт. Та у фільмі вона чудово втілила молоду розкрадачку гробниць — ще недосвідчену, проте вольову та впевнену в своїх діях дівчину. Так, була би моя воля, я б її трохи відгодував, бо до худого обличчя Алісії треба спочатку звикнути. Про груди згадувати не дуже хочеться, але якщо вам кортить чогось більшого, то можете переглянути уже класичний треш з Анджеліною Джолі. У цьому ж фільмі Лара Крофт ще й набагато скромніша в плані виконання різних викрутасів, проте це не робить з нової «Розкрадачки гробниць» цирку на дроті, а наближує її до того ж Індіани Джонса (лише в хорошому розумінні цього вислову).

Коли починаєш вдивлятися в другорядних персонажів, то розумієш, що вони не другорядні. Як так? Якийсь парадокс. З часом вони стають невиразними. Після появи кожного з них на екрані їхній вплив на історію починає зменшуватися аж до повного нуля. Це стосується навіть антагоніста, який наче і по людях постріляти любить, а наче й чхав на всі ці розкопки, бо хоче повернутися до своїх доньок. І в певний момент розумієш, що окрім Лари в цій історії ніхто й не заслуговує уваги. Добре-добре, є ще одна людина. Батько Лари Крофт завжди залишався на фоні усіх пригод доньки. Та десь на середині фільму «Розкрадачка гробниць: Лара Крофт» відбувається те, що справді було важко передбачити. Ця подія у певному розумінні знімає оту завісу таємничості з персони батька Лари. Річард Крофт фактично втрачає цінність своєї персони і все, що тепер цікавить героїню, — його записи та боротьба з організацією «Трійця». Трохи дивна зміна пріоритетів.

Отак і виходить, що «Розкрадачка гробниць: Лара Крофт» — це посередній фільм за сучасними мірками. І як екранізація гри, і як блокбастер. Фільм схожий на одинокий постріл перед виходом чергової частини ігрової серії, але не більше. У ньому є хороший екшн та передісторія, яка показує ще незагартовану постійними пригодами Лару Крофт. Та коли дивишся на чергову сцену, скопійовану з гри, то вона виглядає бідніше за свій ігровий варіант. Спрощення сюжету в фільмі призвели до того, що в ньому просто не вистачає певних персонажів, а ті, хто є або банально зникають у певний момент, або не можуть проявити себе.

Містика в цьому фільмі так і залишається на рівні припущень. Типова родзинка пригод Лари Крофт чомусь опинилася в сміттєвому баку. Хтозна, може грошей на спецефекти вкінці не вистачило, тому й довелося змінити історію таким чином, щоб не довелося вставляти тони дорогого графічного наповнення. Занадто просто це все виглядає, ось і все. Коли ми говоримо про Лару Крофт, так не має бути. Якщо ви подивитеся фільм, то шкодувати за витраченими грішми ви не будете. Та вдивляючись у деякі сцени, відчуєте оте дивне відчуття недоконаності, наче все могло бути кращим.